Радянська влада прийшла у місто Суми у 1918 році, якраз в переддень Різдва. Мало хто з місцевих мешканців вірив у комуністичний рай, тому евакуація від “червоної біди” була масштабною. Про те, як до Сум увійшов “дикий московський загін комуніста Лаптєва” читайте на sumy-yes.com.ua.
Павло Маценко
Про захоплення міста більшовиками у своїх спогадах розповів уродженець Сумщини, який був свідком тих подій, Павло Маценко. Він народився у смт Кириківка, Охтирського району. Здобув освіту в рідному селі, відтак вчився у Харкові та Сумах. Воював та був поранений у Першій світовій війні. Закінчив старшинську військову школу в Києві, вступив до 2-го Слобідського полку армії УНР. Емігрував у Канаду, де і помер у 1991 році. Він був українським музикознавцем, диригентом, педагогом, публіцистом, редактором, громадським діячем.
У своїх спогадах Павло Маценко пише, що зима в переддень Різдва була дуже холодна, були сильні завірюхи. Сумами ширились чутки, про те, хто наближався до міста. Хтось говорив, що то були петлюрівці, а хтось, що вже недалеко повстанський загін отамана Палія. Але всі з жахом розуміли, що йде “більшовицька навала”. Місто, не дивлячись на наближення свята, ніби завмерло, людей на вулицях було зовсім мало.
Відступ військ УНР
На світанку 23 грудня задзвонили дзвони Роменського монастиря. У місті на той час вже почались перестрілки. Місто оборонялось старшинською сотнею, яка відступила, але зупинилась поряд з монастирем, щоб утікачі встигли покинути Суми, прикриваючи їх.
Обабіч, “божевільним галопом трійками”, втікали багаті мешканці Сум, за ними всі інші. Хто чим міг, тим і їхав. Хто верхи, чи однокінкою, а багато людей йшли пішки, ведучи дітей, “кланяючись” й ухиляючись до землі від куль. Втікали всі, хто не йняв віри “комуністичному раю”. А після цих піших втікачів, розгорнувши стрій, прикривала відступ не численна кіннота, під командуванням полковника Кобеляцького.
Після відходу до міста увійшли “лаптівці”. Мова про червоний загін московського більшовика Лаптєва. Вони під’їхали до монастиря, зайшли усередину монастирської церкви й заборонили продовжити святкову службу, вимагали припинити дзвонити й зажадали, щоб їм тут же “здали усіх контрреволюціонерів”.
У місті в той же день, всі паркани, будинки, телеграфні стовпи були обклеєні наказами Надзвичайної Комісії. Кожен такий наказ нова влада закінчувала словами: “За невиконання – розстріл”.
Криваве Різдво
Впродовж ночі у Сумах постійно стріляли – знищували “контрреволюціонерів”. Зранку 24 грудня більшовики знов прийшли до монастиря почали руйнувати будівлю, зірвали підлогу. Молоді теологи були розігнані, професорів теології й представників духовенства погнали до міста працювати на владу. Й чим вищий чин мав представник духовенства, тим скоріше він діставався до “чищення відходових труб та публічних виходків”. Колишні офіцери та заможні люди тут же ставились до “стєнки”. 25 грудня, день Різдва, жодна церква у місті не дзвонила, службу не вела, бо не було кому.
Павло Маценко пише, що бачив, як на вулицю Роменську заїхали сани. В них знаходилось кілька осіб, включаючи візника. Сани під’їжджали до монастиря. В той самий час з паралельної вулиці виїхав більшовицький кінний патруль. Військові зупинили сани, наказавши всім вилазити. Пасажирами саней виявились студенти й пара хлопців, які закінчували гімназію. Вони святкували Різдво й вирішили покататись вулицями міста на санях.
Та після розмови з більшовицьким роз’їздом, всіх молодих людей розстріляли тут же, на місці. Після чого, вбивці зібрали мітинг, наказавши роздягти розстріляних. Командир більшовиків, став на груди одного з вбитих, а щоб впевненіше стоялось, пробив груди багнетом, й розпочав революційний мітинг. Місцеві мешканці збились у купу й з жахом дивилися на вбитих юнаків. Вони всіх їх знали з дитинства, всі знали, що хлопці не були буржуями й контрреволюціонерами, про яких аж кричав, гаруючи на трупі, “звироднілий комуніст”.
Поховати вбитих заборонили, щоб інші боялися. Тіла молодих людей так і лежали на вулиці кілька днів. Таким було Різдво у 1918 році в місті над Пслом. Так встановлювалась радянська влада.