Залізна дорога, побудована і відкрита 1895 року на Шосткинщині, колишній Ямпільщині, стала однією з перших залізниць цього краю. Вона слугувала не тільки для пасажирського сполучення, а і для промислових цілей. Адже в регіоні діяли великі на той час підприємства. З відкриттям вузькоколійки стали стрімко зростати розташовані на її шляху селища і містечка. Саме їй багато в чому ця місцевість зобов’язана тим виглядом, який мала досі й має зараз. Більше на sumy-yes.com.ua.
Залізнична гілка «Ворожба – Середина-Буда»
1895 року була відкрита залізна дорога на ділянці Ворожба – Глухів – Юрасівка – Середина-Буда. Цей новий шлях став зв’язувальним між майже усіма діючими великими підприємствами краю поміщика та підприємця Миколи Терещенка. Сам він був одним із головних активістів побудови колії.
Наприклад, на станції Юрасівка, у місті Хутор Михайлівський, функціонував цукро-рафінадний завод, споруджений у 1835 році. 1861 року він був прилаштований до парового способу виробництва цукру замість вогневого. Згодом виробництво давало 600 тисяч пудів цукру щороку. Тож залізничний шлях був потрібен для його перевезення.
А в Свесі на той час діяли підприємства Миколи Неплюєва: винокурний, цукровий, ливарно-механічний заводи та підприємство з випалювання вапна. Майбутній помповий завод спочатку займався ремонтом сільськогосподарських інструментів та технічно обслуговував інші фабрики Неплюєва. Тож залізниця виявилася неоціненним винаходом для розвитку краю.
Залізниця була завширшки 100 см. Шлях простягався аж до Середини-Буди, щоб забезпечувати будівельним лісом з Брянського краю донбаські шахти. Тоді у людей з комерційним талантом почалось активне ділове життя. Цілу добу до лісових складів підвозили будівельний ліс. Щоденне завантаження становило 30-35 вагонів із деревиною. Під’їзні шляхи до станції Зернове були переповнені.
Залізнична гілка «Середина-Буда – Стара Гута»
У цей же період почалося будівництво залізничної гілки до Старої Гути. Вона мала відгалуження до села Велика Берізка, де знаходився цукровий завод. Проєктом керував німецький фахівець Август Спітлер. Будували досить довго, тому що на дільниці переважали ліси та болота. У цій місцевості на спорудженні залізниці переважала ручна праця. Вантажі перевозили на конях. На особливо важких ділянках, де не можна було проїхати, рельси та шпали переносили самотужки. Люди жили у бараках із дерева, де і палили багаття, щоб зігрітися. Ліжком нерідко слугувало сіно.
Відкриття цієї залізничної гілки відбулося 1912 року. Це стало справжньою великою подією для лісопромисловців краю. На шляху сполучення діяли п’ять складів із деревиною. Новий шлях мав народну назву – кочубеєвський. Вона походила від імені Василя Кочубея, який був місцевим лісовим магнатом.
Історики стверджують, що швидкість руху залізницею була дуже малою. Нерідко ті, хто їхав на конях, випереджали потяги. Але залізниця дала людям змогу подорожувати з відносним комфортом. А її розвиток став рушійною силою для росту і розквіту місцевості, де знаходилася залізна дорога.