Сергій Прокопович Тимошенко – не лише видатний інженер та архітектор, але й громадсько-політичний діяч з Сумщини, який багато зробив для своєї країни та не боявся говорити вголос те, про що інші мовчали. Більше на sumy-yes.com.ua.
Бунтарський дух
Сергій Тимошенко з’явився на світ 23 січня 1881 року в селі Базилівка Конотопського району Сумської області в родині землеміра, вихідця з селян Прокопа Тимофійовича та представниці польської родини Сарнавських Юзефіни Яківни.
Крім Сергія, родина виховувала ще трьох дітей – двох хлопчиків Степана та Володимира і їх молодшу сестру Анну. І, забігаючи наперед, всі вони були видатними представниками своєї галузі, проте всі брати стали емігрантами. Наприклад, старший брат Степан став науковцем у царині теоретичної механіки й опору матеріалів, одним з організаторів Української академії наук.
Молодший брат Володимир був економістом, а за часів УНР – заступник міністра торгу й промисловості, а також працював у Міністерстві торгівлі США.
Початкову освіту Сергій здобув удома, а ось середню – у Роменському реальному училищі. У 1898 році він вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів. Саме там він став членом українського руху, а через рік після вступу – одним з організаторів Української студентської громади в Петербурзі. У 1902 році Тимошенко обіймав посаду голови Української громади при своєму інституті. Сергій Прокопович брав активну участь у демонстраціях, а під час однієї з них навіть був поранений та кинутий до в’язниці.
З 1903 року Тимошенко став членом Північного комітету Революційної української партії (РУП). Серед його обов’язків були складні партійні доручення.
Узимку 1905 року під час мітингу в Києві Тимошенко тяжко поранили, він дивом вижив. Після розвалу РУП на партії він вступив в одну з них, а потім очолив нелегальний студентський гурток прибічників розвитку української архітектури «Громада» при Петербурзькому інституті, де все ще навчався.
У 1907 році Сергій Прокопович закінчив виш та став інженером. Саме він доклав зусиль для перебудови залізничного вузла «Ковель» – це і побудова палацу, і приміщення кондукторських і паровозних бригад, і школи, і інтернату, і повітового шпиталю та жіночої гімназії.
Архітектура та політика
У 1908 році Тимошенко перебрався до Києва, де вступив до товариства «Просвіта», яке очолював Борис Грінченко, а через рік Сергія Прокоповича обрали головою ради товариства. В тому ж році він перебрався до Харкова, де плідно працював на інженерній ниві. Тимошенко також брав активну участь у мистецькому житті Харкова. Не даремно Сергія Прокоповича називали корифеєм архітектурного модерну, і він кожен раз виправдовував це звання. Але повернемося до його громадсько-політичної діяльності.
З 1917-го року він – член Української Центральної Ради, потім – голова Селянського з’їзду Слобідської України. Восени 1918 року Тимошенко став губернським комісаром Харківщини. Цілий рік, з 1919 по 1920-й, Сергій Прокопович був міністром шляхів УНР.
Тимошенко деякий час прожив у Львові, де побудував кілька церков та інших споруд різного призначення, встиг попрацювати у Східній Галичині та на Волині. Згодом він переїхав до Польщі, а у 1924-1929 був професором Української Господарської Академії в Подєбрадах та Української студії пластичного мистецтва в Празі.
У 30-х роках Тимошенко був обраний депутатом від Волині до вищої та нижчої палат польського парламенту.
Під час Другої світової війни Сергію Прокоповичу довелося покинути Україну. Він перебирався з одного міста до іншого, і так опинився в таборі переміщених осіб. Через ще довоєнне польське громадянство, його не видали радянській владі. У 1946 році його брат Сергій посприяв, аби родич переїхав до США.
Тимошенко не покинув роботу – працював та будував у Канаді, Аргентині, Парагваю та Америці.
6 липня 1950 року Тимошенко пішов у засвіти від серцевого нападу. Його поховали у США.