Маршал бронетанкових військ Павло Рибалко зробив неабиякий внесок у перемогу в Другій світовій війні. У той час він командував танковою частиною і був двічі відзначений званням Героя Радянського Союзу за вміле військове керівництво та особистий героїзм. Про неоднозначність фігури генерала, який був на службі в радянського тоталітарного режиму ведеться багато суперечок. Але є два беззаперечних факти: він був українцем і саме маршал Рибалко відіграв неабияку роль у визволенні України від фашистів. Біографію маршала-танкіста читайте на sumy-yes.com.ua.
Перша світова війна
Павло народився у 1894 році в сім’ї робітника та домогосподарки. Малою батьківщиною Рибалка було село Малий Вистороп на Сумщині. В сім’ї Рибалок було семеро дітей, їх утримувати було нелегко, тому Павло рано почав працювати. Тринадцятирічним він влаштувався на цукровий завод, працюючи учнем токаря і відвідуючи неділями церковну школу. У 18 років переїхав до Харкова. На той час він уже опанував ремесло токаря і влаштувався на місцевий завод, що ремонтував паротяги. Однак через два роки почалася Перша світова війна, і юнак був мобілізований до російської царської армії і воював на Південно-Західному фронті як рядовий піхотної дивізії. На кінець Першої світової війни його військова кар’єра включала Брусилівський прорив, облогу Перемишля та наступальну операцію на Буковині.
Медсестра й полководець
Особисте життя Павла Семеновича розпочалось з нещасного випадку. Він познайомився зі своєю майбутньою дружиною під час лікування від тифу в лікарні. Надія Давидівна працювала там медсестрою. У шлюбі медсестри та військового командира народився син Вілен. Після початку Другої світової війни Рибалко-старший відмовився взяти сина під своє крило і не намагався знайти для нього тепле місце. Юнак пішов на фронт без жодних привілеїв. До 1942 року він закінчив танкове училище, а тому воював у званні лейтенанта. У травні 1942 року під час відступу під Харковом молодий Рибалко загинув у бою.
Маршал бронетанкових військ
Сам Павло Рибалко у 1941 році перебував у Москві. Тут він очолював розвідувальний відділ Вищої спеціальної школи Генерального штабу Червоної армії. Павло Семенович довго вимагав, щоб його відправили на фронт, але участь у бойових діях взяв лише в січні 1943 року. Спочатку його направили до танкової частини. Генерал-лейтенант Рибалко командував 3-ю танковою армією на Воронезькому фронті та під час оборони Харкова. В 1943 році він брав участь у битві за Дніпро, у Курській битві та Київській наступальній операції у складі 3-ї гвардійської танкової армії й був нагороджений медаллю Героя Радянського Союзу.
Вдруге Рибалко отримав цю ж нагороду в 1945 році, коли брав участь у Львівсько-Самбірській та Берлінській операціях вже у званні генерал-полковника. У червні 1945 року Павло Семенович став маршалом бронетанкових військ. Після закінчення війни обійняв керівну посаду в радянській армії. Спочатку став заступником командувача бронетанкових і механізованих військ. А в 1947 році очолив підрозділ.
Про деталі загибелі маршала Рибалка відомо небагато. Це породжує здогадки й підозри з цього приводу. 53-річний Павло Семенович потрапив до кремлівської лікарні із захворюванням нирок. За свідченнями очевидців, знаменитий полководець прийшов до елітної лікарні бадьорим і повним сил, але потім йому стало дуже погано, маршал схуд, його шкіра пожовкла. Пізніше до нього не пускали відвідувачів у лікарню. А 28 серпня 1948 року радянські газети повідомили громадськість про смерть знаменитого полководця.