Після початку повномасштабного вторгнення росії, в Боромлі почали формувати загони самооборони. Сергій Проневич приєднався до добровольців, щоб захищати свою малу батьківщину. Про те, як він воював проти російських окупаційних військ та загинув, читайте на sumy-yes.com.ua.
Любов до легкої атлетики
Як повідомляє Суспільне Суми, Сергій Проневич почав займатися бігом на довгі дистанції у 8 класі. У 2019 році він пробіг марафон у повному військовому спорядженні, вага якого близько двадцяти п’яти кг. за 4 год. 36 хв. Сергій тоді став рекордсменом країни.
У 2017 році Проневич йде служити в Збройні сили України на строкову службу й потрапляє на півтора року у спортивну роту Одеської Національної гвардії.
Але спорт не єдине, чим захоплювався хлопець. Він також полюбляв обробляти дерево та інші природні матеріали й робити різні поробки.
Сергій жив окремо від мами, хоч і не був одружений. Він придбав автівки, робив ремонт батькового будинку. А наприкінці лютого 2022 року був запланований черговий спортивний турнір, на якому Сергій планував виступити, та не судилося. Почалася велика війна й рідне село було окуповано.
Уже на самому початку вторгнення, російські загарбники зруйнували центр Боромлі, рідного села Сергія. Вони скинули ракети з літаків на дитячий садочок “Барвінок”, а також вибухами було пошкоджено приміщення місцевого ліцею. 9 березня загарбники увійшли в село колоною з сотні одиниць техніки. Майже місяць село Боромля жило в окупації. Загарбники поселилися в місцеві комунальні установи. Ними були зайняті школа й будинок культури. Під час окупації загарбниками були поранені сім місцевих мешканців, а ще чотири мешканці села були вбиті, двоє з яких закатовані.
Хто ж боронитиме батьківщину?
В цей час Сергій Проневич займався спротивом як міг. Вдень витрачав час на підготовку коктейлів Молотова, а вночі бігав за десятки кілометрів, щоб розвідувати ворожі позиції та дізнатись, що де знаходиться. Завдячуючи своїй витривалості хлопець також міг дізнаватись про ситуацію навколо сусідніх сіл. Однак, як з’ясувалося після звільнення села, він займався не лише розвідкою. Через два тижні окупації, коли під Боромлею було виявлено знищеними вісім одиниць російської військової техніки, родичі й товариші Сергія Проневича здогадались, куди він бігав ночами й, що робив. Багато хто намагався відмовити його від цього, але він не хотів слухати нікого. Сергій вважав, що якщо всі будуть ховатись, то хто ж буде захищати Батьківщину. А тому збирався й біг.
Антоніна Проневич, мама юнака, в останній раз побачила його живого 11 березня. Син завітав до неї додому і залишився ночувати. Вони багато розмовляли, і пані Антоніна вмовляла його бути обережним. Але коли вранці вона пішла на роботу, син пішов за нею.
Дата смерті невідома
Цього дня Сергій не відповідав на телефонні дзвінки впродовж дня й вечора. Лише посеред ночі, він зняв слухавку, й сказав, що зараз не може говорити. 12 березня син також не вийшов на зв’язок взагалі. Як з’ясувалось, він повинен був отримати кілька автоматів для місцевої самооборони з конспіративної схованки за межами села. У той час він був зі своїм напарником. Вони рухались лісом, але натрапили на ворожий блокпост. За словами напарника, Сергій побіг через дорогу, і в цей момент їх помітили російські військові.
Напарник почув постріли й спробував зателефонувати побратиму, але слухавку підняв росіянин і засміявся. Чоловік повернувся до села і повідомив, що, скоріш за все, Сергій загинув.
Василь Романіка, який є головою місцевої громади, згадує, що він попереджав Сергія, як тільки міг. Це було пов’язано з тим, що в селі вже були випадки, коли російські солдати катували місцевих жителів за те, що у них були фотографії ворожої техніки на мобільних телефонах. Через Боромлю проходить багато доріг, а тому проїжджало багато техніки. Люди фотографували й відправляли хто куди міг, щоб повідомлення дійшло до командування ЗСУ.
Тіло спортсмена було знайдене біля місцевої телевежі друзями хлопця. Точну дату смерті Сергія Проневича встановити не вдалося. Розтин показав, що він загинув від кулі, яка перебила ребра і пошкодила внутрішні органи.