Про Василя Филоновича, українського військового діяча, генерала на Сумщині знають далеко не всі. Але він має дуже цікаву долю. Що ж цікавого та героїчного було у житті генерала-хорунжого, дипломата, видатного контррозвідника? Про долю земляка можна прочитати на sumy-yes.com.ua.
Військовий комендант Сумщини
Василь Филонович походить зі старовинного козацького роду. Народився він у селі Рогізне Сумського повіту. За свідченнями істориків, ще в юному віці його заслали у Сибір за те, що брав участь у націоналістичному русі. Та юнак там не затримався й через якийсь час організував втечу, опинившись на Кубані. Після початку Першої світової війни, хлопець пов’язав свою долю з армією. У 1910 році він вступив у 123-ій піхотний Козловський полк. Тоді ж спромігся відучитись у Чугуївському піхотному юнкерському училищі й поїхав воювати.
Та лише була створена Українська Центральна Рада та оприлюднені рішення Військової Ради про створення української армії, почав активно українізувати свій полк. У 1917 році Василь Филонович виконував обов’язки військового коменданта на Сумщині. Саме тут він створив кавалерійський полк та організував стрілецькі сотні.
У 1918 році, коли більшовицька Росія наступала на Київ, командував ділянкою фронту між Ворожбою, Сумами та Гайвороном. Пізніше, під час боротьби командування УНР проти гетьмана Скоропадського, в Сумах ним був організований окремий курінь з тисячі п’ятисот багнетів. Сам Филонович вступає до 4-го полку Січового стрілецького корпусу. На початку 1919 року його призначають офіцером, який виконує особливі доручення при Головному штабі отамана.
Боротьба на всіх фронтах
З приходом літа, та пізніше, восени 1919 року воює на більшовицькому та денікінському фронтах. Взимку того ж року один з 32-х польових старшин, відряджений до денікінського тилу на Катеринославщині, для підтримки повстанців. Але потрапляє в полон. Денікінці відвезли його до Одеси, звідки Василь Филонович втікає на Кубань. Тут він приєднується до місцевих повстанців, які були не за червоних й не за білих.
Бувши командиром, він відходить з підрозділом на територію Грузії, де потрапляє у грузинську військову місію. Тут отримує посаду віцеконсула у Поті. Після ж скасування посади нелегально пробрався до Кримського півострова, а восени 1920 року в купі з врангелівцями емігрує у Туреччину. Незабаром Василь Филонович через Болгарію переправився у Польщу. Тут уряд УНР призначив його на посаду військового радника у Болгарії. Після того, як цю посаду скасовують у 1921 році, виїжджає у Чехословаччину, де вирішує продовжити військове навчання й стає випускником Військово-технічної школи.
Не лише військова справа
Василь Филонович відігравав важливу роль у житті українського суспільства. З 1925 року він працює журналістом та редагує у журналі “Гуртом”. Журнал нагадував своєрідний комітет допомоги. Під час Голодомору 1932-1933 років, коли тисячі українських біженців через Дунай, рятувались від голоду в Румунії, редакція видання організовано допомагала біженцям. Крім того, завдячуючи Филоновичу у жовтні 1932 року у столиці Болгарії на могилі Михайла Драгоманова було встановлено пам’ятник “великому громадянину української еміграції”. З настанням 1939 року Филонович знову повертається до військової справи. У складі Карпатської січі він воює за свободу Карпатської України. У битві між українськими та угорськими військами в Карпатах, українцям довелось відступити під натиском сил угорців, які дуже переважали українські війська. Карпатські січовики під командуванням Василя Филоновича відступають до Румунії. 22 березня 1939 року, після того, як румунський уряд передав січовиків угорській владі, Филонович якийсь час знаходиться під арештом. Та звільнившись їде жити у Словаччину, а в 1951 році переїздить у США. Був президентом українського ветеранського Союзу та Асоціації прихильників УНР. Помирає у Міннеаполісі, де його поховали на цвинтарі Форест Лоу у Сент-Полі.