Як жили жителі Сумщини в часи німецької окупації? Які обіцянки давали німці простому населенню? Суми Yes розповість більше про минулі сторінки історії та жорсткі порядки, які панували в ті часи.
Про що писала міська преса?
В 1942-1943 роках на сторінках «Сумського вісника» можна було прочитати про успіхи німецької армії та критику влади інших країн. Виданням керував орган окупаційної влади, тому і інформація була викривленою та здебільшого неправдивою. Теми, які висвітлювалися в «Сумському віснику» тих часів німецькими окупантами, мали одну мету — грати на національній свідомості українців та переманити їх на свій бік.
Вже в 1943 році ця позиція загравання припинилася, газету почали видавати російською мовою. Згодом, замість чудових перспектив для жителів Сумщини, почали з’являтися інші, більш страшні матеріали — інформація про страти: хто і за що.
Своєрідним символом того, що німецькі окупанти були на українській землі, є фото шибениці на Червоній площі (страшна згадка про страту підпільниці Софії Тихончук).
За що карали німецькі окупанти простих містян?
Щоб позбавити життя жителя Сумщини в ті часи, містянину достатньо було:
- вийти за межі міста, села без пропуску;
- підійти ближче, ніж на один кілометр до залізниці. Такі об’єкти суворо охоронялися;
- не виконувати розпорядження влади. Наприклад, представники єврейської національності мали носити на лівому боці грудей шестикутну зірку жовтого кольору.
Німці періодично вимагали від містян здавати дитячі, дорослі речі. Безробітні мали в певний час з’являтися на біржі праці для реєстрації. Що ж було з тими, хто реєструвався? Їх окупаційна влада відправляла до Німеччини. Українців окупанти сприймали як безкоштовну робочу силу, відбирали містян від 15 до 50 років. Були добровольці, які спокушалися на обіцянки німецької влади стосовно високого заробітку та чудових умов праці.
Читаючи листи тих, хто поїхав до Німеччини, розумієш, що всім пощастило по-різному. Одні писали, що робота хороша і чисто, німці порядні та добрі, інші не могли таким похизуватися. Цензура тих років не пропускала листи з негативною оцінкою Німеччини та її роботодавців. Одне в листах було спільне — українці сумували за рідними та своїм домом.
Коли німецька армія ступила на землю Сумської області?
Це сталося в серпні 1941 року, а вже 19 жовтня Сумщина була повністю окупована. Життя містян змінилося, а в пам’яті залишилися відголоски суворого німецького порядку. Ось декілька моментів, які яскраво характеризують ті часи:
- введення комендантської години;
- будь-які спроби грабунку заборонялися під страхом розстрілу;
- регулярно проводилася інвентаризація майна;
- відновлення роботи в колгоспах та радгоспах.
Якщо робітник не виходив на роботу без поважної причини, тоді на нього чекало суворе покарання.
Директор Державного архіву Сумської області Геннадій Іванущенко розповідав і інші особливості життя містян в роки німецької окупації. Наприклад, кожний житель Сумщини, старше 16 років, обов’язково мав зареєструватися. Наступним кроком було отримання тимчасового посвідчення і подальша сплата податку — 5 карбованців на місяць.
В ті часи за хабарництво покаранням було позбавлення волі до 3 років, а за спекуляцію — примусові роботи до 1 року, неповна конфіскація майна або ж позбавлення волі до 3 років.
Зміни в сфері освіти
Німецькі окупанти намагалися перевиховати населення, використовуючи і сферу освіти. Для учнів, на їх думку, достатньо було закінчити чотири класи початкової школи. В 1942 році відкрилося дві платні восьмикласні гімназії з розподілом на чоловічі та жіночі. Батьки, які не водили дітей до школи, мали сплатити великий по міркам того часу штраф у розмірі 150-300 карбованців (за одну дитину).
Служба в окупаційних органах
У місцевому виданні «Данкор» автор Володимир Сурков розповідає про службу українців в німецьких окупантів. Частина міського населення в часи окупації з різних причин підтримали німців. Комусь вдалося навіть влаштуватися на службу до окупаційної влади.
Зусиллями містян було сформовано українську допоміжну поліцію. Приваблювали в роботі податкові пільги та можливість розраховувати на продовольчу підтримку. Робота полягала в боротьбі з партизанами та незаконними угрупуваннями, в контролюванні мирного населення і недопущення бунту. Працівники на службі в окупаційній владі відправляли працездатних містян на роботу до Німеччини, складали списки активістів.
В 1942 році було створено німецьку охоронну поліцію, попередньо українську допоміжну поліцію було розформовано. Заробітна плата на день складала 8 карбованців, до того ж поліцаї отримували безкоштовне продовольство. На службу до окупаційної влади йшли також через медичне обслуговування, забезпечення житлом (проживання в гуртожитку), працівників забезпечували відповідним обмундируванням.
Сумське підпілля
Володимир Сурков пише, що централізованого підпілля не було у Сумах, проте періодично виникали підпільні групи. Один з яскравих прикладів — Софія Тихончук, яка влаштувалася до німецької їдальні та збирала там дані. Інші члени підпільної групи працювали в напрямку поширення антифашистської агітації. Проте групу згодом викрили, а на її учасників чекала страта.
В жовтні 1942 року виникла наступна підпільна група, її очільником став Дмитро Косаренко, випускник школи №2. На початку 1943 року німці заарештували членів комсомольської групи і стратили їх.
Інформація, яку вдавалось зібрати членам підпільних груп, навіть попри страх смерті, мала неабияку цінність. Кожний містянин розумів, чим ризикує. В 1943 році радянські війська вже підходили до Сумщини. Завдяки зібраній інформації стосовно місць угрупувань німецьких військ, знижувався ризик та масштаби загибелі простого місцевого населення.
Суми звільнили 2 вересня 1943 року, а до кінця листопада вся Сумська область була вільна.
Спогади свідків війни на Сумщині
В «Книзі Пам’яті» Олега Корнієнко зазначено, що безпосередньо на фронті загинуло близько 156 тисяч мешканців Сумської області, з них понад 5600 осіб — це партизани, підпільники, які перебували на той момент в офіційних радянських структурах. Кількість мирних загиблих жителів Сум не була встановлена. Історики оцінюють цифри в 43 тисячі, але більшість погоджується, що цифра є набагато більшою.
Одна з героїнь, з якою спілкувалося Суспільне, розповіла свою історію. Олександрі Миненко було 5 років, коли почалась війна. Вона з села Олексіївка, Сумської області. Перше, що запам’яталось назавжди — розірвався снаряд. Брату поранило коліно, а 5-річній Олександрі —живіт. Тоді їм вчасно зробили операцію в найближчому селі, але не всім так щастило. Друга операція Олександрі була зроблена після закінчення війни. Порожній снаряд вона зберегла у себе в дворі.
Жінка пригадує, як напередодні побачила німецький літак в серпні 1941 року, а далі все почалося. Люди якраз виганяли корів, адже була обідня пора. Надворі гралися діти, і в цей момент німецький літак скинув бомби на простих людей. Загинуло дуже багато жителів Сумщини, їх поховали на місцевому кладовищі.
Всі свідки війни часів Другої світової були переконані, що найгірше залишилося в далекому минулому і що більше таке точно не повториться. Але 24 лютого 2022 року знову повернуло їх в страшні часи — в Україні почалася війна.
