Народне повстання на Сумщині в 1920-х роках стало важливою частиною історії України, що відображало соціальні та політичні зміни в країні. У цей період, після падіння гетьманату і боротьби між різними політичними силами, на Сумщині спостерігалися спроби селян та робітників боротися за свої права. Більше на sumy-yes.com.ua.
З чого все почалося
Спротив на Сумщині почався внаслідок загострення соціальних і економічних проблем після революції 1917 року та Громадянської війни. У Державному архіві Сумської області зберігаються документи, що стосуються так званого “політичного бандитизму”. Ці матеріали розташовані в різних фондах, які містять інформацію про діяльність радянських установ та структур, що були залучені до вирішення цієї проблеми. Серед наявних документів можна знайти військові накази, відозви, постанови ВЦВК і ВУЦВК, а також листування радянських органів влади. До архіву входять протоколи профспілкових комітетів, інструкції та постанови Ради Народних Комісарів, рапорти військових і міліційних органів, звіти ЧК, телефонограми і шифрограми, а також документи Державної Варти часів Гетьманату.
Насправді ж просто селяни прагнули отримати землю, яку раніше обробляли поміщики, але введення колгоспного ладу та примусові заходи більшовиків викликали невдоволення. Економічні труднощі, такі як нестача продовольства, високі податки та примусові виплати, призводили до злиднів і протестів проти мобілізацій. Багато селян відчували соціальну несправедливість, оскільки нова влада не поліпшувала їхнє становище, а навпаки, посилювала репресії, що призводило до повстанських настроїв. Хоча ж на початку селяни не були проти нової влади. У контексті постійних військових дій і розчарування в політичних обіцянках, селяни також черпали натхнення від успішних повстань в інших регіонах, що спонукало їх до активних дій.
Коли територію сучасної Сумщини захопили денікінці, у Кролевеччині з’явився загін Федора Шуби, який активно боровся проти білогвардійців. Разом із братом Василем, Шуба брав участь у повстанському русі з початку війни. Після вигнання денікінців боротьба продовжилася проти комуністів. 2 липня Глухівський партком повідомив про відкриті бої повстанців з більшовиками. Штаб Шуби у с. Дубовичі мав міліцію, канцелярію та касу взаємодопомоги, а місцеві селяни підтримували його.
Штаб отамана Шкури, підпорядкованого Шубі, був у с. Вороніж. Повстанці діяли і в Лебединському районі, знищивши члена Губревкому. Найзначніші бої точилися в північних лісах, де повстанці нападали на представників влади та брали чиновників у заручники. Загін Смика і Павла Пирлика в Реутинцях мав кулемети та бомби.
Буремні роки на Сумщині
Повстанський рух на Сумщині становив серйозну загрозу для більшовиків, які змушені були залучити великі військові сили для його придушення. На нараді 27 грудня 1919 року обговорювали план ліквідації партизанських загонів, підкреслюючи необхідність термінового підкріплення місцевих гарнізонів. Повстанські загони Сумщини намагалися координувати свою боротьбу проти більшовиків, скликаючи з’їзди. Один із них відбувся 1 грудня 1919 року в с. Ярославець Глухівського повіту, де представники загонів Глухівщини, Кролевеччини та Путивльщини висловили намір об’єднатися в Партизанську Раду.
Другий з’їзд пройшов 27 грудня 1919 року, головував на ньому І. Шевченко, заступником був Масло-Воловик. З’їзд розглянув політичні, національні та господарські питання та ухвалив рішення не визнавати жодну політичну партію як панівну.Учасники з’їзду вважали опорою майбутнього ладу не регулярну армію, а озброєне ополчення. У містах і селах мали бути ради, обрані рівним, прямим таємним голосуванням. Селяни повинні були отримати землю за рахунок економічних земель і заможного селянства, а для перерозподілу створювалися сільські, волосні та районні комісії. Ліквідовувалося церковне землеволодіння, а ліси визнавалися спільною власністю. Обговорювалося також питання підтримки вчителів і медиків. протистанти також випускали свої газети.
Про те, що повстанський рух на Сумщині був загальнодержавним свідчить багато архівних документів. Більшовики зробили багато спроб зупинити повстанців, застосували багато репресивних дій, але до кінця зламати повстанців не змогли. Про це говорять ще багато років повстань.