У 30-х роках XX століття Сумщина стала місцем активної діяльності українського підпілля, яке боролося проти репресивної політики радянського режиму. Цей період був ознаменований жорстокими репресіями, голодомором та зростаючою незадоволеністю населення. Підпільні організації та їхні активісти намагалися протистояти режиму, захищаючи національні інтереси та права українського народу. Діяльність українського підпілля в Сумській області стала важливим етапом в історії боротьби за незалежність. Більше на sumy-yes.com.ua.
Підпільний рух на території Синівського, Липоводолинського і Недригайлівського районів
У грудні 1930 – січні 1931 року Сумський Оперативний Сектор ГПУ ліквідував “Кулацько-повстанську контрреволюційну організацію”, що діяла на території нинішньої Сумської області, зокрема в колишніх Синівському, Липоводолинському та Недригайлівському районах. Виникнення цієї організації пов’язане з нелегальним становищем та розвитком повстанської діяльності отамана Луки Клітки, який через своїх помічників Федину, Сусіденка і Воропая розпочав створення повстанських осередків.
Діяльність Клітки активізувалася під час колективізації, коли тисячі селянських господарств стикалися з репресивною політикою більшовиків. Проте, за свідченнями старожилів, його загін діяв ще раніше, ймовірно, бувшии частиною більш широкого повстанського руху, що існував на Роменщині в 20-х роках. Група Федини та Сусіденка, що складалася з 24-25 осіб, діяла в частині Недригайлівського і Синівського районів, влаштовуючи напади на місцеву міліцію, сільради та кооперативи, а також терористичні акти проти активістів.
Водночас у Липоводолинському районі аналогічну роботу проводив помічник Клітки Андрій Воропай. У квітні 1930 року ГПУ вдалося виявити підпілля та частково викрити групу Сусіденка і Федини, проте їх залишки, під керівництвом Товстого Терентія та Антоненка Івана, відновили діяльність, знову створивши підпільні клітини в кількох районах. Одночасно колишній член підпілля Федини, Шевченко, організував нові осередки в Недригайлівському районі. Цей регіон, з високим відсотком кулацтва та антирадянською активністю, став сприятливим ґрунтом для повстанських дій.
План повстання
Протягом свого існування організація зосередилася на створенні повстанських кадрів, виявленні та придбанні зброї, розширенні території свого впливу, а також на встановленні зв’язків з урядом УНР. Одним із важливих напрямків діяльності стало вивчення та встановлення контактів із подібними організаціями в сусідніх районах. Також планувалося проводити агітацію серед бійців і командирів Червоної армії. Зокрема, керівник Подолинського повстанського осередку Бурик Іван Іванович залучив до цієї роботи Степана Шуйського, жителя села Поділки, якому було доручено вести агітацію серед червоноармійців, що перебували на табірному зборі в місті Батурин.
Питання забезпечення зброєю було вкрай важливим для організації. Це вирішувалося шляхом обліку наявної зброї серед учасників підпілля, а також через напади на районні центри та представників влади. До організації залучалися особи, знайомі з військовою справою, які могли б стати командирами повстанських підрозділів під час виступу. Керівники підпілля, готуючи збройну акцію, узгоджували плани з осередками антирадянського руху в інших районах. Повстання планувалося почати одночасними атаками на кілька районних центрів, щоб здобути зброю і знищити партійно-комсомольський та радянський актив. Після цього повсталі мали з’єднатися з загонами з найближчих сіл і рухатися в напрямку окружного центру, роззброюючи ворожі сили на своєму шляху та об’єднуючись із подібними організаціями з інших районів України. План повстання тримався в суворій таємниці і час від часу коригувався. І, врешті, виглядав так.
Політична програма організації
Політична програма організації, яку планувалося поширити через листівки перед збройним виступом, включала кілька ключових пунктів:
- Звільнення України від більшовицького режиму.
- Право на власність на землю, не більше 25 десятин.
- Право успадкування земельної власності.
- Зниження податків і скасування хлібозаготівлі.
- Свобода торгівлі.
Формування селянських загонів у зазначених населених пунктах очолював Пуд, найближчий помічник отамана Клітки, який переховувався в Червоній Слободі та Сакунисі. Особливо потужні повстанські осередки були створені в Синівському районі, а також у Липовій Долині та Жидовій Долині. Протягом березня – грудня 1930 року діяльність українського підпілля розширилася на 49 населених пунктів 15 сільрад та 5 адміністративних районів, де було організовано 11 повстанських осередків у селах Саї, Поділки, Беєво, Зеленківка, хуторі Московський, хуторі Хорол та інших населених пунктах.
Найбільш активні повстанські організації в Сумській області
Активність Зеленківської та Вільшанської організацій була особливо помітною. У березні 1930 року Семен Шевченко з Вільшаної за завданням отамана Клітки створив підпільний осередок на хуторі Жовтоніжки Зеленківської сільської ради. Вільшанський осередок було засновано того ж місяця Петром Гученком, членом групи Федини. Після його розстрілу зв’язок із Зеленківською організацією, яка на той момент вже нараховувала понад десять учасників, підтримував Олексій Гончаренко з Вільшаної. Члени підпілля займалися постачанням набоїв, обрізів та іншої зброї для майбутнього повстання, що контролював уродженець села Капустинці Білявський, який, проживаючи в Харкові, привозив для організації нагани та боєприпаси. Значний склад гвинтівок, кулеметів і патронів зберігався у цинкових коробках, захованих у лісі між Червоною Слободою і Хоролом.
Активізація підпільної діяльності
Зростання активності підпілля відбувалося на фоні “кавалерійської атаки на капітал”, яка призвела до безпрецедентного грабунку українського села з боку російського більшовизму, руйнування традиційного життя на хуторах і нищення культури. Не дивно, що до боротьби долучалися не лише молоді, а й досвідчені люди, такі як 40-річний Іван Білолюбський, який пройшов службу в різних арміях і пережив численні мобілізації. Підпільні структури Зеленківської та Вільшанської організацій підтримували зв’язки з аналогічними групами в Синівському районі через спільні наради. На хуторі Жовтоніжки у березні 1930 року обрали командиром повстанського загону Федора Жовтоножка.
У липні 1930 року, після успішного нападу на Синівську райміліцію, підпільники намагалися встановити контакт з іншими повстанськими організаціями, хоча точна дата запланованого виступу залишалася невідомою. Розв’язка настала 30 вересня 1930 року, коли жителя хутора Жовтоніжки Кульбачного оштрафували за нездачу хліба. Вже 1 жовтня, коли активісти Зеленківського та Комишанського СОЗів прибули для проведення розкуркулення, місцеві жителі, озброєні сільськогосподарськими інструментами, почали захищати свої права. Під час зіткнення, що тривало 10 хвилин, активістам вдалося втекти, а селяни з сусідніх хуторів почали підійматися на допомогу.
Виступ у Жовтоніжках викликав значний резонанс, приваблюючи нові осередки з сусіднього Штепівського району, але 23 жовтня 1930 року розпочалися арешти. Стихійний виступ під загрозою зриву зрештою призвів до провалу планів наймасштабнішого повстання. Слідство тривало близько пів року, і 25 травня 1931 року вийшов “Протокол засідання судової трійки при колегії ГПУ УРСР № 62 / 247”, за яким четверо з 32 обвинувачуваних отримали по 10 років у концтаборах, а ще десять, серед яких половина носила прізвище Жовтоножко, були засуджені до 5 років заслання на Північ.