Сумщина, як частина Радянської України, стала місцем численних злочинів НКВС. Занепад інтелігенції, розкуркулення селянства, знищення діячів культури та депортація цілих родин були лише частиною трагічної картини. Збереження правди про ці події є важливим кроком для усвідомлення національної історії та побудови майбутнього, вільного від повторення подібних трагедій. Більше на sumy-yes.com.ua.
Про будівлю в’язниці у Сумах
В’язниця або тюремний замок, збудований у другій половині XVIII століття, був однією з перших пенітенціарних установ у Сумах, які тоді належали до Харківської губернії. Після революції 1917 року ця споруда перейшла до новоствореного радянського режиму, ставши місцем утримання політичних в’язнів.
Історик Олег Корнієнко зазначає, особливо трагічними були роки Великого терору (1937–1939), коли масові розстріли органами НКВС стали звичною практикою. Тут утримували представників так званих “ворожих класів”, жертв розкуркулення та діячів українського підпілля. Тисячі сумчан та мешканців області безпідставно звинувачували в “ворожих” намірах і позбавляли волі або життя. Ці події залишили незгладимий слід у пам’яті місцевих жителів.
Попри те, що документальних свідчень про масові страти у стінах замку немає, за непідтвердженими даними, вироки, ухвалені позасудовими органами (так званими “двійками” чи “трійками”), виконували і в Сумах. Існують свідчення, що в’язнів часто конвоювали до місцевих кладовищ для розстрілу, але точні місця цих трагедій залишаються невідомими.
Особливо важкими були події 1937-1939 років, однак через адміністративні зміни (адже Сумська область була створена лише в 1939 році) історикам складно визначити точну кількість репресованих мешканців Сумщини. Багато архівних справ досі зберігаються у містах інших областей, як-от Чернігові, Полтаві, Харкові та навіть у Курську.
У 1980-х роках тюрму ліквідували, залишивши лише невелику частину споруди, що нині виглядає як звичайний “будиночок” зі стіною, обтягнутою колючим дротом. Ці залишки стали мовчазним свідком трагічної історії, нагадуючи про долю тисяч невинно репресованих людей.
Нелюдські закони катів
Дуже важливим документом був “Оперативний наказ Народного комісара Внутрішніх справ Союзу СРСР №00486 від 15 серпня 1937 року”, який виконували не тільки на Сумщині. Наказ детально визначав, як карати сім’ї засуджених за “контрреволюційну діяльність”. Серед його положень було зазначено, кого слід звільнити від арешту. До цієї категорії належали:
- вагітні жінки;
- дружини засуджених з немовлятами або тими, хто потребував догляду;
- особи похилого віку;
- жінки з важкими або заразними хворобами.
Однак серед виключень були й ті, хто погоджувався співпрацювати з владою, викриваючи чоловіків або надаючи інформацію, що ставала підставою для їх арешту. Всі інші дружини засуджених потрапляли під обов’язковий арешт.
Ці заходи свідчать про цілеспрямоване знищення соціальних зв’язків і руйнування родин, які влада розглядала як загрозу ідеології. Такі накази були частиною ширшої системи репресій, спрямованої не лише на особу, а й на її оточення, для забезпечення повного придушення опору.
Трагедія Лучанського яру
Між сучасним заводом і Лучанським кладовищем у Сумах колись був яр, який став місцем багатьох трагедій. Це місце, не позначене жодними пам’ятними знаками, зберігає трагічні спогади про жертв розстрілу НКВС.
Крім того, під час Другої світової війни Лучанський яр став місцем масових розстрілів, які здійснювали вже нацисти. Тут були страчені військовополонені, мирні жителі, зокрема євреї, а також група моряків Дніпровської флотилії, що героїчно боролася з окупантами.
Після війни яр був зрівняний із землею: ґрунт використовували для будівництва дамби та проспекту Шевченка. Робітники неодноразово знаходили людські кістки, але ці знахідки замовчували. Ситуація повторилася у 1970-х роках під час будівництва заводських цехів.
У 2004 році під час риття могили на глибині понад метр знову були виявлені людські кістки. Ці поховання є безмовним свідченням трагедій минулого. На місці яру розташоване Лучанське кладовище, однак жодного меморіального знаку, який би нагадував про ці події, тут немає. Лучанський яр – це сумський “Бабин Яр”, місце, де людська пам’ять поступово стирається, але потребує збереження та належного вшанування жертв.
Репресивна політика радянської влади залишила глибокий і болючий слід у житті мешканців Сумщини. Органи НКВС, які діяли на території регіону у 30-50-х роках, стали інструментом терору, спрямованого на придушення будь-якого спротиву, знищення “ворогів народу” та підтримання тоталітарного режиму. Роки сталінських репресій супроводжувалися масовими арештами, депортаціями та стратою невинних людей. Ця жахлива сторінка історії досі викликає гіркий біль. Збереження правди про ці події є важливим кроком для усвідомлення національної історії та побудови майбутнього, вільного від повторення подібних трагедій.