Грунівка Краснопільського району, на перший погляд, звичайне українське маленьке село на Сумщині, а колись це були розкішні володіння одного з найвідоміших князівських родів – Барятинських. Вони вели родовід ще від нащадків Рюрика – князя Михаїла Чернігівського. Більше на sumy-yes.com.ua.
Представник шляхетного роду
Останнім власником особняка у Грунівці був князь Віктор Іванович Барятинський. Він був сином відомого дипломата, що встиг попрацювати в Англії, а саме Лондоні, та Німеччині – послом короля Баварії у Мюнхені, був багатим землевласником, багатодітного батька – Івана Івановича Барятинського.
Його доньки вважалися одними з найгарніших жінок свого часу і часто позували для закордонних портретистів. Віктор – наймолодший з 8 дітей Івана Івановича. Його батько пішов у засвіти, коли хлопчику було два роки. У спадок він отримав маєток у Грунівці та Миколаївці, але вирішив оселитися у першому.
Треба сказати, що у Віктора Барятинського було насичене життя, пов’язане зі службою на флоті, він навіть мав звання капітана першого рангу. Так, у лютому 1841 року князь закінчив Петербурзький університет, але пішов на морську службу, служив у Балтиці, після чого перевівся до Чорноморського флоту. Віктор Іванович був у численних плаваннях, брав активну участь у Кримській війні та обороні Севастополя. До слова, по замальовках князя художник Іван Айвазовський створив картину «Синопський бій. Ніч після бою».
До речі, у відставку йому довелося піти через хворобу – він захворів на тиф. Якийсь час князь мешкав у Одесі, де купив собі маєток.
Барятинський цікавився археологією, навіть вів дослідницькі роботи. Він брав участь у розкопках Херсонеса. Віктор Іванович деякий час мешкав у Греції, саме він першим теоретично визначив точне місце розташування театру Діонісія в Афінах. Пізніше цей факт підтвердив археолог Шліман. Він також написав про свій досвід у мемуарах.
Грунівка у спадок
У Грунівці Барятинський серйозно «взявся» за свій спадок – маєток. Він збудував палац, де було 42 кімнати. В маєтку розміщувався музей, бібліотека та картинна галерея. До слова, князь був колекціонером та збирав твори живопису. Поряд з палацом розташовувався господарський двір, а дорога була викладена бруківкою.
Окремо треба сказати про бібліотеку Віктора Івановича. Книгозбірня дісталася йому у спадок від старшого брата Олександра. До слова, саме старший брат, напевне, є найвідомішим з роду Барятинських. Він міг похизуватися блискучою військовою кар’єрою, брав участь у Кавказькій та Кримській війні, і здобув звання генерал-фельдмаршала.
У Грунівці Віктор Іванович не сидів, склавши руки, а вів активне суспільне життя. Так, він був почесним мировим суддею та земським гласним.
У 1860-1861 році князь збудував у селі храм. Він був зведений із червоної цегли, церкву освятили на честь Архистратига Михаїла. Храм вийшов незвичним. В його архітектурі можна вловити мотиви, притаманні костелам. Цікаво, що в храмі правились католицькі й православні служби. Чому так? А тому, що дружина Віктора Івановича, Марія Аполлінарівна майже все своє дівоцтво провела Італії, а саме у Римі, та була віруючою латинського обряду. До речі, у князя з дружиною було п’ятеро дітей: Леонілла, Іван, Марія, Віктор та Ольга.
Поряд з храмом розташовувалася церковно-приходська школа, яка, до речі, збереглася. А у 1874 році дружина Барятинського відкрила дитячий притулок.
Останні дванадцять років життя Барятинський через хворобу майже весь час проводив у Римі, де і відійшов у вічність від нефриту у 1904 році. На той час князю був 81 рік. Через два роки в Лозані померла і його дружина Марія.